В моєму царстві вітер стогне
І листя тягне по землі,
Неначе подихом здіймає груди,
Що відчувають людську кров,
Хитання кожної травинки
Мене запрошує у сон.
Мій спокій тягнеться століттям,
Лише ганчір'я рознесуть
Птахи, які кружляють надо мною
Шукаючи собі шматок.
Я оживу від диких криків
Останнім подихом глухим,
Не визираючи із ями
Я все блукаю між людьми,
Не відчуваючи сердець,
Що калатають і тремтять.
То ж не тривож глибинне царство,
В якому проживаю я,
Мені застелить постіль стогін,
А рани зшиють біль і крик,
Лиш тільки образ дуже милий
Ховає ненависть і гріх.