обезкровлені судини
ще тримають тиск
хоча усім потрібно забувати
задушену реальність...
я змушений писати про
те що розказував грудень
нестерпний мороз і
нікуди його заховати...
можливо квіти розквітуть у січні
і я буду хворіти крилатими
снами про тебе й руки твої
обіймуть вже не мене...
між нами нічого не зосталось
лише твої
подихи
цілунки
спогади
слова
хоча і їх марно шукати...
огортає холодний вітер
твої теплі губи і знову
один
і знову
одна
а вранішня заметіль
впускає свої кинджали
до сердець усього світу
той час мимоволі й
безпідставно піддається
омані а земля чимдуж
утіткає з-під ніг і ніч
завмирає доволі швидко
як непомітна вразливість
одна історія але мільйони
пустих слів
і зміст усього "цього"
втрачає свої обриси хоча
історія давно завершилась...
історія без початку і кінця...
пробач за все що написав
і продовжую писати