Щоб потримати мій хребет
Ти довго задивлялася у очі.
Ножем здирала тихий шепіт
І рвалась з шкіри до гниття,
Аж доки слина протікала
Від дуже тяжкого удару,
Розмилась кров'ю, оголилась
Твоя спотворена душа.
Нам залишилося недовго
Ступати по чужій землі,
Де більш не цінять свого брата,
Плюють надії прямо в очі,
Гвалтують, ріжуть по живому,
Коли останні гіркі сльози
Зіллються в церкві за людей,
Які не бачили світанку.
Мене гнітить чужа невіра
І цвях забитий у труні так серце крає,
Я бачу світ, який тремтить
Ніхто нікого не жаліє
У купі зради і брехні.
Сліпе століття загниває,
Кайдани зніме мені кат,
Коли я вирвуся з безодні
В ганебний світ людської болі
Тоді згадають мене люди,
Які схилились до пітьми.
Тремтіть, аж доки я живий
Я не дозволю бити брата
І прихилятися пітьмі.