«Чому такі вірші песимістичні?
Пиши веселі, оптимістичні!»
Не раз таке від близьких я чула
Та слова я їх пропустила, забула...
Незнайомі люди, прості читачі
Після віршів бояться подивитись у вічі мені...
Вони думають, що я хвора адже таке пишу...
Ні, я не хвора і писати так не мушу...
Ні, я навіть не описала стан душі своєї...
Просто подивіться на світ, ми ніби в творі Алігєрі...
Ми ходим по світу, живемо, сміємось...
Люди, коли же ми очнемось?
Ми бачимо в світі лише позитив
І не бачим в житті інших той негатив...
Інші живуть так як і ми,
Та в їхньому житті достатньо біди...
Навколо нас багато смертей,
Котрі компенсуються народженням дітей...
Та причини смертей різні бувають...
Одні природньо відходять, інші самі себе вбивають...
Про них кажуть, що вони дурні...
Та дурні ми, адже не бачимо брехні...
Ми живемо наче в рожевих окулярах...
Дехто вимірює наше життя в долярах...
Так, вірші мої песимістичні,
Не яскраві і не оптимістичні...
Я просто пишу, те що бачу...
І ваша думка для мене нічого не значить...
27.04.09