Вона сидить в сльозах,
А він сидить навпроти,
Напевно, він сміється,
А вона хоче себе перебороти…
«Це вже кінець? - чує він від неї.
Ми ж так і не зустрілись на тій алеї»…
«Я і сам не знаю… Знову щось не так..?»
«Ні, все добре… Напевно треба так…»
Вона сидить і дивиться на нього
І не бачить в ньому нічого.
Вона мріє доторкнутись до його теплих рук,
Мріє, що почує радості стук…
Він сидить навпроти і не бачить її…
Він не знає, що губи її стали німі…
Він навіть не знає про її думки…
А вони стали чорно-білі, пусті…
Вона хоче все розповісти, просто обійняти,
Але їх розділяють невидимі грати…
Вона просто хоче, щоб він був поряд, тримав її за руку…
А він мовчить, провокує на розлуку…
13.05.09