Поринув в час минулий, заглибився в віка,
Щоб зрозуміти краще, чому біда така?
Чом бідкаються люди у селах і містах
З піснею у серці й сльозами на очах?
В усі часи наруга на цій землі була,
То половці й хазари, то клятая орда.
Ясир із полонених розтягся по шляхах
З піснею у серці й сльозами на очах.
Стогнала Україна у польському ярмі,
Підводилися люди і коси, як списи,
А лицарі народу конали на колах
З піснею у серці й сльозами на очах.
Прийшли царі московські, що їм до цій землі,
Козацтво розігнали, кріпатство завели,
А що коли не згоден, шикуйся в москалях
З піснею у серці й сльозами на очах.
Піднявся брат на брата, по різні боки встав,
Родини їх в тридцяті голодомор забрав,
Зустрілися в ГУЛАГзі, підвищуючи фах,
З піснею у серці й сльозами на очах.
Нарешті прийшла воля, що ж бачимо ми:
При владі збагатіли, всі інші - в злидарі,
Герої праці наші на старість в жебраках
З піснею у серці й сльозами на очах.
Отак живуть сердешні в надії на буття,
Що може дітям їхнім усміхнеться життя,
Минуться ці напасті, закінчеться цей жах,
Всі будуть посміхатись с піснями на устах.