Грався вітер із твоїм волоссям,
і шуміла вода у річках.
Ти стояла самотня і боса,
свіжі квіти тримала в руках.
І шукала, можливо, кохання,
цю краплину - солодкий нектар.
Але знала, що прийде востаннє
і загасне палкий серця жар.
Теплі руки твої, мов чарівність,
що вкривали довкола усе.
Ти була моя зраджена вірність,
яку вітер мов сон рознесе.
І так швидко минали хвилини
до закінчення наших надій.
Не спинити минулого плину,
бо розвіє його суховій.
Роман Штігер