Я одна немов та стрічка,
Що залишилась лежати на столі.
І тепер тобі чужая моя ніжная рука,
І глаза мої чужії
Ти полишив їх для чого,
Що би мучали себе,
Що би спати не могли,
Що б навчання пропускали,
І все маялись по світу,
Думаючи де ти,
Й ривнували уж тебе до чужого стовпу,
І картали все себе за твої страждання.
Я прошу тебе не йди,
Бо не відпускала.