;Кричати безголосими словами,
Мовчати тихими рядками.
Йти на зустріч часу у пітьмі,
Існувати так наче на планеті ми одні.
Розбиваємо наші мрії на обрії бажань,
Не розуміти,але хотіти не людських страждань.
Одягати маску щирої людини,
Одягати очі малої дитини,
Одягати серце матері своєї
А замість душі що?
Камінь замість неї!
Слухати вальс Мендельсона у глухій тиші,
Коли по твому розсудку бігають сірі миші.
Всі дні проводити в інтернеті
А залишається що?
Просто дивитися забуті посмішки на старій касеті.
Знімати на відео свої сльози,
І як руйнують життя люті морози.
В обідню годину казати "Старт!" птахам забуття,
Закривати очі,вбивати серцебиття...
Постійно кричати в пустоту -Кохаю!
Кому?
Від стін відлітає тендітне ехо- Незнаю...
І залишається одне
Кричати безголосими словами,
Мовчати тихими рядками.
Викликати на двобій буття,
Іти на перекір життя!