Нема для мене краще нагороди,
Ніж бачити, як Дніпр несе води,
Крізь час несе він нам свою могутність,
І дивлячись на нього я завжди згадую про мужність.
Так же як Він і ми повинні,
Держави бути сини чинні,
Вести крізь час свою державу,
Як гетьмани, колись, несли свою булаву.
А як не ми, то хто? Скажіть?
Замислитесь хоча б на мить!
Що буде з нашими дітьми?
Ведь хтось їх буде бити плітьми!
Невже ми віддадим Вітчизну?
За кляті гроші, кому різно?
Я проти! Ми повинні жити,
Та незалежності радіти!
Ти, Дніпре мій, не бійся, старий,
Та не чекай від мене зради,
Лише додай нам трохи сили,
Ти наш лише! Доки ми живі!