Ранок

               

Віддавши,    ночІ,    шанування
Про  новий  день  усяк  клопоче.
Роти   трІщать   вІд  позІхання
Під  носа  кожен  щось  бурмоче.

Вже  третІ  пІвнІ  вІдспІвали
Луна   вторила    Їм    охоче.
Дарма    горлянки   позривали
Бо  не  встає  зоря - не хоче.

Зоря  ж  затрималась  нІвроку
Така    вже,  прошенная,  цяця.
Не  ступить без прохання й кроку
Нехай   вхопила  б   ЇЇ  трясця.

Давно     усІ      її   чекають 
В  усІх  сверблять  до дІла  руки.
Вже  й  зорІ  в  небІ   позІхають
І   мІсяць   блІдне  вІд  розпуки.

Та  ось,  нарештІ,  схаменулась
Росою        личко     умиває.
До  свІту  божого   всмІхнулась
Туман    над   лугом   розливає.

Палає     з   сорому  червона,
НесмІло,     боязко    ступає.
На     головІ    її    корона
Рожеве      свІтло   розсІває.

І    враз -  усе   загомонІло,
ПовІяв    свІжІстю   серпанок,
Все       ожило,  затріпотІло
Бо надІйшов  з зорею   ранок.