рослиною в тебе вростає
(як вростаєш в мене ти),
самозакохано в мене, деградовано і свавільно;
як там маєте?
як живете в тій божевільні?
по оку за кожну правду,
у місті-монстрі,
в раю з затопленими стелями.
ми не там народилися велетнями,
найщирішими коханцями, менестрелями;
як ти? як ти вирішуєш питання,
що болять найгостро?
і навіщо у тій порожнечі був би як я -
якщо мав би?
то не ти - поцілунок власного Холокосту,
тобто поцілунок кувалди.
імхо; по мені позавчора проїхали,
здавили, винищіли.
та всеж-таки - як ти там дихаєш?
що ти вирішував,
а що, нарешті, вирішив?
по вранішнім снам я ковтаю твоє найгірше -
світ таки надто ніщо;
а взагалі світи - то хаотичні чистиліща.
я тобою вгамовуюсь ще,
тобто твоєю відсутністю бавлюсь, абощо.
як ти - в тім полігоні, і тім позасховищі,
кого ти викреслив,
кого вибачив,
а чи мене - вибачив?
я - тиша в твоїх навушниках,
нетутешня, як аккорди Хендрікса.
вона (власне, тиша) ще до тебе повернеться,
вона змушена.