* * *
ты деревьям шептал
не такие они как они
словно их укорял
что их жизнь суетою ославила
и на погнутом фоне
где поляны уже заросли
видел скучную тень
недобитого камнем авеля
это значит живешь
упокоивши день как вину
не за страх а за круг
чтоб колеса на мельнице двигались
отворить створ пещеры
мечом разрушить стену
и отправиться в сон
к деревянному хроноса идолу
увечные знаки
посеяны в горло травы
миражи натощак
волнуют наверное больше
ты почувствовать должен
как беспардонно живы
на потресканных скалах
стихов пещерных обломки
ты должен себе
за другого же кровь на кости
и щербатый топор
губами натертый до блеска
есть стреноженный берег
чужой как безвестность реки
но сейчас почему-то
он подступил слишком близко
* * *
ти деревам шептав
що вони не такі як вони
слово ганив за те
що життя суєтою ославило
на погнутому тлі
кучерявої гущавини
бачив знуджену тінь
недобитого каменем авеля
означає живеш
упокоривши день як вину
не за страх а за млин
щоб крутити замріяне колесо
розтулити печеру
мечем зруйнувати стіну
і віддатися сну
дерев`яного ідола хроноса
покалічені знаки
посіяні в горло трави
міражі натщесерце
хвилюють напевно сильніше
ти повинен відчути
який безпардонно живий
на потрісканій скелі
уламок печерного вірша
ти повинен собі
а за іншого кров і кістки
і щербата сокира
губами натерта до блиску
є стриножений берег
чужої як безвість ріки
але нині чомусь
приступив він занадто вже близько