* * *
и будешь ты как провидец свой делить отченаш
на белое и на красное на страх и на суету
и в очевидное верить что демон есть среди нас
но он захочет других в эту загнать скользоту
печенного дыма просить бродить соленым дождем
у боса его усмешка как виселицы проем
приносит он в жертву людям наивных таких людей
и пусть его после судят других он найдет себе
раненных не исчислишь не переживешь живых
за нами и перед нами до век стерня доросла
помножить бы на причастие башен высоких стих
и пусть мою грудь накроет расколотая скала
не в силах судить их соком ну может сухой омелой
история — башней высокой а господа замело
и месяц как паралитик хромает среди золы
и ты говоришь мне цветы такие же как волы
и просишь пучок прощенья и воду на грудь льешь
гробы за другими носишь бьешь над другими кресты
скажешь что очевидно наш демон тонкий спорыш
чье деревенское семя даже во рту не снести
* * *
і будеш ти як провидець ділити свій отченаш
на біле і на червоне на страх і на суєту
і вірити в очевидне що демон є серед нас
та він забажає інших неволити в цю сльоту
печеного диму просить солоним дощем блука
і усмішка його боса як шибениця тонка
приносити в жертву людям наївних таких людей
і хай його потім судять він інших собі знайде
поранених не злічити живих не переживеш
за нами і понад нами до вік доросла стерня
помножити на причастя короні органи веж
і груди нехай накриє роз пукнуте каменя
несила судити соком хіба що сухим стеблом
історія зависоко і господа замело
і місяць як паралітик кульгає серед золи
і ти мені кажеш квіти такі самі як воли
і просиш пучок прощення і воду на груди ллєш
за іншими трумни носиш над іншими б’єш хрести
і кажеш що очевидно наш демон тонкий спориш
чиє хутірне насіння у роті не донести