на покинутій площі
лежить нерухоме каміння
я годую пташок
що назавтра загинуть від кулі
розлітається попіл
а звуки затерпли в горлянці
вітер тихо сміється
гойдаючи сіре повітря
стискаючи крони дерев
та вплітаючи чорні стрічки
у моє неслухняне волосся
і лишається тиша
яку вже не зрушити хвилям
ти напевне забув
як воскрес серед білих пустель
простір звузився в розмір пташини
в розкритій долоні
я тримаю цей світ
а чи він ще тримає мене?