Чорна агонія
Серце розриває,
Все лиш тому,
Що мене твій погляд минає.
Поруч проходиш,
Штовхаючи мене,..
Я в прірву падаю,
Але душа літає,
Це лиш тому,
Що все це минає:
Агонія зупиниться,
Кров перекипить,
Світ на місце стане,
Та серце не розтане.
Все лиш тому,
Що душа спом’яне…
Ти ніби викарбуваний
На серці різьбою,
Та швидко поле битви
За серце покидаєш.
Без війни,
Без бою
У тил ти утікаєш.
Кого ж я полюбила?
Кого в душі пригріла?
За кого так страждала?
Кому ж дурна,
Укохана,
Серце віддала?!
Якомусь боягузу,
Бо як іще назвати,
Того, хто з поля бою
Лиш вміє утікати?..