Так розгулялась заметіль,
Січнева люта стужа.
Вона іде, шукаючи сліди,
Сліди того, кому вона байдужа.
Не помічає, що коїться кругом,
Перед очима лиш його усмішка.
А серце рветься на шматки,
Здається, розриває його кішка.
І холод вперто проникає в душу,
Перетворити хоче серце в лід.
Але воно живе, воно до нього рветься,
Та знать йому про це не слід.
Вона ступає крізь метіль,
Прямуючи назустріч ночі.
А в голові одна лиш думка:
Ще раз, ще раз поглянути в ті очі.
Січень 2010.
Картинка з інтернету.