Народе мій!
Одна моя любов !
Ти – степ безмежний.Я – твоя стеблина !
Як степ траві,свої снагу і кров
Ти в мене влив,щоб народивсь я нині.
Народе мій !
Я – до кровинки твій !
Бо смокчу із твого підгрунтя соки :
З джерел найглибших,сильних як прибій;
І домішки з найкволіших притоків.
Народе мій !
Я – дзеркало твоє !
Старим вином,нуртуючи невпинно,
В мені монгольська дикість виграє,
Відважність скіфа й гордість слов’янина.
Народе мій !
Ти пісня єсть моя !
В мені – твої і радощі,і муки...
Минулих днів твоїх співець Боян
Мою з пером благословляє руку.
Народе мій !
Не опущу твій стяг !
Тече крізь мене кров твоя в майбутнє !
І не погасне рід наш у віках,
Й пребудеш ти --- із віку в вік --- могутній !