В таких створінь завжди є те, що вабить та бентежить,
Що запирає дух, збагачує казну і манить до пригод.
Коханню у серцях, від щирості - зневіритись належить,
Нема цього у нас, на це не здатен наш народ.
Кров, як душа – така, як колір шкіри, та як небо….
Що манить в височінь, зове до чистоти.
Що в нас було? Що буде і чи буде того треба?
Коли в людей, за всі роки, немає ще мети?!
Червону кров, за нас, та за гріхи пустили.
Червона в жилах протіка і спробуй щось зміни…
Отримаємо все – чого й коли б собі не попросили,
Прощати всім та помагати, … не взавтра, а – завжди!
Герої на Пандорі та Землі – з коханням і без страху!
«Один за всіх, вони, і всі за одного’!»
Щоб нам не осоромитись, та не зазнати краху,
Всім треба зрозуміть: «ми в битві за кого’?»
Поет ХХ сторіччя 22 01 2011