Наше ліжко переповнене котенятами. Під ковдрою, під напірником, на наших животах.
Облизують кінчики пальців і ритмічно муркочуть, позіхають. Проковтуєш кілограми солодкої вати, карамельки різних форм. Прогнозуєш погоду за місяць на марсі, й віриш, що так і буде. Моє особливе котенятко. Таке рідне, пухнасте. Торкнись.
а за вікном зима.вимальовує на вітринах соковиті стеблини тюльпанів. Навіть самі холодні люблять мріяти про квіти, торкатись їх пелюсток. І балуватись у білих простирадлах. І пити мускатне, ви не думайте, що холодні не вміють кохатись.
Витягаю пір’їни з рота, волосся. Не можу через це вимовити твоє ім’я.
Засинаю. Прокидаюсь.А в роті й досі терпкий присмак калинових пестощів.
Засинаю.
А під вухом муркотить котеня. І впивається нігтями у мої колінка.