Війна... це слово кров'ю написали
У наших грудях вороги
І сльози, що в очах палали,
Не висохли за ці роки.
На фронт ішли солдати всі,
Але їх мало повернулось
Із пекла злобного війни,
І це життя усіх торкнулось.
Ридала мати гіркими слізьми,
Яка в дорогу сина проводжала...
Ридала жінка з малими дітьми,
І чоловіка все ж чекала.
А може, десь у полі ліг
Спочити після злої битви?
Ні... не спочити він приліг,
Життя забрали, він убитий.
І їй недовго нудьгувати -
Ніхто не знає скільки жить
Ще залишилось. Що й сказати,
Коли по стінах кров біжить.
В той час на світі не жила,
Але, як закриваю очі,
Дитячий голос чую я
І сльози бачу я дівочі.
Дитячі ручки тягнуться кудись
До матері, до рідної людини,
Але жіночі мрії не збулись...
Немає більш її дитини.
І куля злобна знов летить
Тепер уже і їй у спину...
Вона не встигла притулить
Свого наляканого сина.
Цей жах траплявся кожен день
У ті роки, які не знаю...
І час той, що в душі живе,
Я усім серцем проклинаю.
А перед тими, хто не дав це пережить,
Я низько голову схиляю.
За те, що в жилах кров біжить,
Я ветеранів прославляю.