Троянда червона торкнулась обличчя,
А місяць світив лиш для нас.
І лилась для мене лиш пестлива річ та,
Яку ти мені дарував.
Де ділись ті ніжності, ласки, обійми?
Забрав ти від мне дарунки свої.
Стоптали троянди червоні надій ми,
І мабуть, ти з кимось посадиш нові.
Так само цілуєш, голубиш так само,
І їй обіцяєш ти зірки з небес.
Її називаєш ти «ніжна», «кохана» -
Так само мене ти колись називав.
Тепер же не вірю я жодному слову,
Не знаю я навіть чи мене кохав.
Знайшов тепер кращу за мене ти знову…
Згадай: ти мене лиш кохать обіцяв.
Так! Я пам’ятаю ті дні незабутні,
Хвилини кохання, секунди буття.
Жили ми майбутнім, минулим забутнім,
Тепер же живу я новим лиш життям.