Ледь проліта сніжок крізь віти тихі й голі,
Все витівки зими – легкий кудлатий сніг –
Незримо розтає, як безпорадний сміх,
В мереживо дощу перетіка поволі.
Дзюркоче омелюх у повені любові,
І довгожданий ключ – щемливий оберіг,
В синіючій імлі невидимих доріг
Вертає на весну в майбутньому роздоллі.
Поділась десь печаль осінньої знемоги,
Розкішна білизна зимових сніговиць,
Ущухне в дрімоті передчуття тривоги,
Засяє горизонт у струменях зірниць.
А від тепла надійної руки
Дзвенять і розпускаються бруньки.
1997
===============================================
Переклад Попова Наталия Борисовна
http://stihi.ru/2012/03/02/11335
Чуть падает снежок, - так тихо и неспешно,
Зимы причуды всё - пушистый лёгкий снег
Незримо тает, оголяя веток верх
И в кружево дождя стекая нитью вешней.
Щебечет свиристель любовно, сладко-нежно.
И долгожданный ключ - щемящий оберег
В синеющей дали полей, дорог и рек
Весенний путь откроет радостно, безбрежно.
Исчезла вдруг печаль осенней изнемоги,
Роскошное манто белёсых снеговиц,
Утихнет и пройдёт предчувствие тревоги,
И небо осветится в сполохах зарниц.
А от надёжного тепла руки
Деревьев распускаются листки.