Хитра баба

      
Що посієш те й пожнеш!


Помер в жінки чоловік, що ж будеш діяти,
Гнала вона самогонку, 40 днів справляти.
То ж вона до хати воду з колодязя носить,
А кума недобрим оком вслід за нею й косить.

Підслідила й заскочила до неї у хату,
«Самогонку,  значить  гоне, клопіт буде мати!»
Ось занесла жінка воду, а дитя  й белькоче:
«Кума наша заходила, чогось вона хоче».

Біжить вона до сусіди та скаржиться стиха,
Що приходила кума, не минути лиха!
А сусідка – жінка бита, знає, як сприяти,
Перенесла причандалля до своєї хати.

Самогон теж перенесла далі від біди,
В пусті пляшки, що під ліжком, налила води.
Тільки встигла все впорати та все поховати,
Міліція вже напроти, стоїть біля хати.

Зайшли в хату, пошукали, по кутках порилися,
На ті пляшки, що під ліжком, скоса подивилися.
Той, що літній, молодшому команду дає:
«Відкорковуй всі геть пляшки, пробуй, що там є!»

Перепробував він пляшки і, для як годиться,
Доповів, що в усіх пляшках чиста є  водиця.
Не повірив йому старший, бо стаж добрий мав.
То ж всі сорок пляшок води скуштував.

Поясни, кажуть до жінки, маємо ми знать,
Чому в тебе під ліжком, ці пляшки стоять?
Ну, а жінка примружилась, голову схилила,
Те сказала, що сусідка розумна навчила:

«Оце, - каже, - в нас мерця у воді купають,
Потім, воду з під мерця в пляшки розливають.
Воду ставлять попід ліжком, де людина спала,
Щоб всі сорок днів вона, під ним простояла».

Занудило молодого і, немов з гармати,
Вилетів, як тільки зміг, з жінчиної хати.
А за ним побіг старіший, мабуть неспроста,
Зблід, як крейда, а руками тримав живота.

Хто ж це міг, питають в жінки, на вас заявити?
Це кума, вона нікому мирно не дасть жити.
Зайшли вони до куми, підкралися тихо,
Кума ж гнала самогонку на своє ж бо лихо.

Самогон був непоганий, добряче хильнули,
А за біди всі свої, куму й штрафонули!
Бо забула про прислів’я, що в народі ходить:
«Хто біди бажає іншим, собі більше шкодить!»