Дочка сидить собі та гадає:
«Де б кого найняти,
Щоб роботу поробив -
Брудну та закляту?!».
Валяться вже стіни в хаті,
Посуд геть не митий,
Як то кажуть у народі -
«Корито розбите!».
Дочка – років вже під сорок,
Чоловіка мала,
Та кохання «неземне»
Все життя чекала.
Від кохання вона ще,
Гроші ждала добрі -
Тільки, правда, на таке
Не знайшлись хоробрі.