Знову кричить матуся:
«Навіщо ти лізеш у бійку?
З останніх сил уже рвуся,
А в тебе щодня тільки двійки.
Знову синець під оком.
Чому ти ганьбиш мене?
Нехай тобі буде уроком,
Те, що соромлюсь тебе.
Та зовсім вона не знає,
Що коїться з її сином,
І навіть не розпитає,
Де день його цілий носило.
Карає лише хлопчину,
Але ж він зовсім не винний.
Та хто пожаліє дитину?
Вже кличуть:«Без батька! Підкидний!»
І кожного дня знущання,
Хіба це терпіти варто?
Він знову ставить питання:
«Коли повернеться тато?»
Та, певно, він так і не знає
Про сина свого існування,
Але хлопчина тримає
В собі єдине бажання.
Вночі, коли мати вже спить,
Все Господа Бога благає,
І серце від болю тремтить:
«Чому в мене тата немає?»