Один вовк у лісі жив
І брехати він дуже любив.
Та якось набрехав, що у річці тоне
"Допоможімо, - кажуть звірі, - Он,як стоне!"
Тварини тільки-но почали за діло братися,
Як вовк почав сміятися
Всі тоді вже зрозуміли,
Що їх просто надурили.
Звірі дуже розлютилися,
Що ледь з вовком не побилися,
Але мирно розійшлися,
Засмагати на берег вляглися,
А вовк тим часом на матраці плавав і не чув,
Як раптом й несподівано міцним він сном заснув.
Вовчик, що тоне почав кричати
"Не треба нам, вовче,більше брехати!"-
Звірі йому відповіли
І подалі від берега пішли.
А вовк потонув у воді
Отак і в людському житті
Не треба ніколи брехати,
Щоб потім біди не зазнати.