І в небо у безвихідь відлітаєш,
Тікаєш від земних проблем.
Та океану хвиля накриває,
Ще не піднявшись, ти падеш з дощем.
І не розплющиш очі ти від страху
Слова свої забудеш в одну мить!
Ти - боягуз, якого ще шукати!
Але від пошуку ще й око заболить...
Навіщо плакати, боротись і страждати?
Ти, краще, зникнеш і сховаєшся від всіх.
Бо боягуз не прийме долі жарти!
Як же ж боятися усього ти так зміг?
Але ж таким не був усе життя!
Хіба що доля так тебе побила.
Ще у дитинстві друга захищав
Тоді ти називатись міг - Людина!
Ой, доленько, жорстока й мила душко,
Як можна було обманути всіх?
Бо порівнявши те, що є і те, що було,
Різницю тут помітить сліпий кіт!
І боягузів хвиля накриває
І їх і ними кожен день.
Цим, таємниці я не відкриваю,
Бо боягуз у кожному живе...