Ігорю Жуку
– Адаме, слухай, знов марудиш світом.
Ребро вціліло і завжди з тобою.
Тепер ось знову – з примхою якою?
Суцільний рай тут, безкінечне літо.
Із глини ту – чому згадав привітно?
Вже не здається грубою і злою?
Жарка, п’янка, із шиєю тонкою...
Просяяло чоло і так розквітло...
– Для чого, Єво, яблуко оте?
Росло собі і далі хай росте,
Не слухала б ти, краще, того змія.
Застрягло в горлі – далі не пішло...
Яке добро те і яке те зло?
Збагнула щось? А я не розумію...
2005