Коли вітрюга шаленів над степом,
я знала,що біди не відвести...
Суворий невблаганний,як Мазепа,
ти вигукнув:"Пробач і відпусти!"
Хитається підлога...Стогнуть двері...
Дзвенить розбите зраджене вікно...
Загасли всі свічки на секретері...
А Божа Матір,зморщивши чоло,
мені шепоче:"Скільки ж в світі болю...
Спасіння є...Прости його...Прости...
Ти змушена тяжку жіночу долю
покірно через терни пронести...
Не впало Небо!Не зів"яли квіти!
Земні шляхи й для Господа гіркі!
Твоє спасіння-ангелочки-діти
і друзі,і молитва,і зірки!"
...Під сонцем переблискує-блискоче
Надія,наче маківки церков!
Лебідка біла в небесах клекоче
ПОЕМУ ПРО НЕЗКОРЕНУ ЛЮБОВ!
Той біль перетворю в тужливе скерцо
і стануть сльози краплями доща,
бо ще не скам"яніло моє серце,
бо ще не спопелилася душа!