Ніч сипала зірки - цвіло небесне сито,
І тиші оксамит гойдав і огортав.
Нас виморила ніч, нестримна і несита,
В обіймах палахких поміж холодних трав.
Десь ласку схриплих слів розкочували роси,
І ніжність протекла надією у сон.
Із наших уст пили духмяність абрикоси,
І гупали серця шалено в унісон.
А жар горів, горів! Не перетлів на попіл,
Хоч вистигала ніч, зрідніла і п'янка.
Чинили сліпо ми розлукам першим опір -
Любов тримала нас, жагуча і стрімка...