Сідало сонце, наближався вечір.
Так боляче було. Про тебе згадки.
Лиш вітер ніжно обіймав за плечі,
Перебирав щоденника нотатки.
В твоєму серці не знайшла куточка,
Де б я могла надійно заховатись.
Хотіла щастя я, та не якийсь шматочок,
Натомість не змогла від горя врятуватись.
Ось вже і сутінки, за ними ніч-чаклунка,
Яскраво зорі сяють – то небесні квіти.
Не зберегла твого прощального дарунка,
Бо ще кохаю. Ніде правди діти...