ЛЕЙТМОТИВ ЩАСТЯ (Ліна Костенко, http://pysar.tripod.com/Kostenko/)
Мені страшно признатися: я щаслива.
Минають роки, а ти мені люб.
Шаліє любові тропічна злива —
землі і неба шалений шлюб.
Вколисана в ніч, тобою омита,
хитає мене серед білого дня.
Ковшами самотності сплачене мито
за всі незнання і за всі навмання.
Нещасть моїх золоті обжинки.
Душа моя, аж тепер сп’янись.
Ох, я не Фауст. Я тільки жінка.
Я не скажу: “Хвилино, спинись!”
Хвилино, будь!
Лише не хвилиною,
а цілим життям — хвилюй і тривож!
Аж поки мене понесуть із калиною
туди… ну звідки… Тоді вже що ж…
ЛЕЙТМОТИВ СЧАСТЬЯ (перевод П.Голубкова)
Признаться страшно мне: я счастлива тобою.
Года летят, мне ж люб твой каждый шаг.
Дождем тропическим и шалою любовью –
Землей и небом освящен наш брак.
В ночь убаюкана, умыта я слезами,
Весь день мне посылает сладость дум.
Дань одиночеству оплачена горстями
За все незнания, за всё, что наобум.
Моих несчастий золота осколки.
Душа моя, теперь хоть опьянись.
Ох, я не Фауст. Женщина я только.
Мгновенью не скажу: «Остановись!»
Мгновенье, будь!
Но будь, мгновенье, длинным.
Будь целой жизнью – и волнуй, тревожь!
Пока не понесут меня с калиной
Туда… откуда… Ну, тогда уж что ж…