Розбився день об серце ночi...
Вже вiтер стих,дрiмають очi.
Крадеться сон,мовчать уста
I вiдчай зник,душа пуста.
Лиш тiльки час летить стрiлою,
Безмежжя дум зросли стiною.
Хижацька осiнь - дикий звiр
Гарчить i лащиться до зiр.
Безжальним холодом й дощами
Обжалить простiр,мов вужами.
Як крик в безоднi,сiра темiнь
Глуха й слiпа, жорстка,як кремiнь.
Повзе печаль в тенета щастя,
Їй щось кричить:"Тобi не вдастся".
А по щоцi сльоза-намисто,
Вона завжди говорить стисло.
I стогне бiль вiд долi злої,
Як вiд мелодiїї сумної.
Торкнеться страх святих табу,
Розстав, розсипався iмлу.
Шепочуть квiти на вiкнi,
Про щось нагадують менi.
I тихо пульс карбує стуки,
В повiтрi линуть нiжнi звуки.
Абориген-кохання жде,
Коли момент його прийде.
Безрадiсно рахує днi.
Вiн був потрiбен,а чи нi?
Беззахисна лишилась мрiя.
Реальнiсть зла.I лиш надiя,
Що все прекрасне ще вернеться,
У листi клена озоветься.
Неспокiй сипеться крупою,
Переливаэться журбою...
Ця самота така нестерпна
I жалiслива, як пожертва.
Єхидно огорта мiй свiт,
Вiд мiражу стирає слiд.
Ультрамарин,небесне свiтло.
Десь все розстало непомiтно.
З'явилось сонце - день надворi.
I трави вiд роси прозорi.
Та як не дивно змiн немає,
Нiчна розпука не минає.
I навкруги срiбляста повiнь,
А за плечима довга сповiдь.
Як поєднати цi контрасти?
Мабуть,це можуть лиш фантасти.
З чим порiвняти ностальгiю,
Життя чи смерть,чи навiть мрiю?
Чи можна випити до дна
Весь терпкий мед,коли одна?
29.10.2002