Ти згадаєш мене, тільки буде вже пізно,
Загубилась у тиші самотніх ночей.
Ти захочеш мене, ти захочеш так ніжно,
Тільки більше не буде коханих очей.
І підеш у те місто, де мене загубив,
І знайдеш не одну таку схожу на вроду,
Тільки моє волосся тобі не знайти,
Скільки б ти не дивився у воду.
Ти забудеш мене, наче сніг я розтану весною,
Ти забудеш вуста і забудеш розмови.
Тільки ніжність забути не зможеш ніколи,
Ти згадаєш усе і захочеш долоні.
Та приглушиш мене ти гіркою водою,
Та приглушиш мене ти скупою сльозою,
Виллюсь з тебе запахом кави міцної,
І розтану в повітрі, лишивши душу в спокою.