По селі побігла плітка,
Наче вистріл грому,
Ніби кум Петра Тігіпка
Впав в глибоку кому..
Не знаходить Петька місця,
Одна й тая дума -
Як поїхати до міста,
Та провідать кума..
Взяв Петро до рук корзину
(Йшов же не до дівки)..
Вклав шмат сала, цибулину
І.. пляшку горілки.
Знав давно - якщо по-блату,
То здеруть добряче,
То ж прорвався у палату,
Щоб ніхто не бачив.
Як угледів свого кума -
Став сльозами вмитий.
Той лежить, як врізав дуба,
Простирадлом вкритий.
Простягнув обабіч тіла
Нерухомі клешні.
На обличчі такий білий,
Наче вмер, сердешний.
Заревів Петро: "Ой, братці!
Я ж приїхав з дому,
Мріяв випити по чарці,
А ти ж впав у кому!
Через те, що ти у комі
Аж зів"яли квіти,
Плачуть рідні і знайомі,
Жінка Галя й діти..
Тут... на цьому голосінні
Все кумове тіло
Відчуваючи спасіння -
Смачно затремтіло.
Відкрив очі і як парус
Простирадло скинув.
Оце б, каже, мені зараз
Молоду дівчИну.
Хоч відлежусь тут, спочину..
Зручненька ж канапка..
Наливай, Петро, чарчину!!
КОМА ...ще не КРАПКА!!