в його кімнаті сирій та холодній
ледве не вмерло сонце.
очі його - поріддя безодні.
але він казав: «тихше. сон це».
він сидів на холодній підлозі,
він тримав мене міцно за руки.
відчуття, немов у облозі,
немов він хоче чинить мені муки.
але він не завдав мені болю,
лиш дивився немов крізь двері.
почуття свої щирі, голі
малював на сухому папері.
у кімнаті стояв запах фарби
та, від холоду, з роту пар.
були бляклими його барви,
але в серці його пилав жар.
а я все дивилась, питала;
він мовчазно точив олівець.
та як скаже: «до серця припала.
так припала, що хай йому грець!»
сонце вже підіймалось з долу,
залива світлом хмар кораблі.
ми сиділи годинами коло
один одного, ніжно німі.