Тихенький дворик
Бабусі Уляні
Тихенький дворик
З білою березою,
Димар нагріє неба білизну.
Старенька хата
Тином підперезана,
Похилена,
Мов проситься до сну.
Бабуся вийде
Згорблена із палкою,
Відкриє курям, проса накида…
Колись пісні
З сусідкою, із Варкою,
Співала, як була ще молода.
Увесь свій вік
Повінчана з колгоспами.
Сьогодні ж – ферм руїни вдалині.
Діти й онуки
Стали вже дорослими.
Вона їх долю носить на спині.
Тому і хилить вниз,
Як бадилиноньку.
Молитва не злітає з вуст її.
А в вербах,
Рівчаком розполовинених,
Все літо не стихають солов’ї.
То край лісів…
Тумани сном малиновим
Весь Тетерів закутали, сплели.
А пари знов
Воркують під калинами.
Під сонцем,
Та й коли дощі лили…
Тихенький дворик,
Тільки без берези.
Зрубали…
А все інше, як тоді…
І тільки вітер,
Вітер нетверезий
Гойдає схудлі вишні молоді…
25.02.2011р.