Свiтанок у горах

  Ніщо не порушує нічної колиски,такої лагідної,немов рідний голос виводить знайомі слова.Десь далеко шумить гірська річка,але тут її ледь чутно,і тільки цвіркун та одинокий вигук пугача окомпонементують шепоту листя під лагідним вітром.Та ось щось змінилося-непомітно зорі стали тьм`янішими,а розкидані по небу сірі хмаринки порожевіли і стали наливатися кольором,наче відвар з калини.Небо потихеньку світлішалошало і невдовзі побагровіло.Десь зашуркотіли перші комашки,поволі полонина оживала,приходила в рух.Нарешті з-за обрію гір з`явилося сонечне коло,свіже,заспане,але вже тепле.Повільно воно кидало свої ніжні промені,пробираючись у кожний куточок,запалюючи тисячі сріблястих краплинок роси,які прийшли на зміну зникшим зіркам.Зараз у якомусь гнізді,прокинувшись,додасть свою ноту у багатоголосся якась пташина,вітаючи новий день.