Печаль чужую клавесин плескал,
И плакал ... И горели свечи квёло,
Старик певец цедил, как пеликан,
Мелодию сквозь сморщенное горло.
Певец был стар, он плакал не о нас -
Иных акустик грустные цветочки,
И воспарял под люстрами романс,
Прекрасных слов роняя лепесточки...
На головы, что, словно соловьи,
Гнездо забот всё вьют, из тусклых буден,
Упал романс о молодой любви,
Которую вовек он не забудет.
Преподносил вокал свой, как бокал,
И галстук-бабочка готов был взвиться...
Красавицы к нему, назло годам,
Дорожкой лунной шли, как лебедицы.
И смолкла музыка. И был антракт.
И все мужчины говорили прозой.
А женщины молчали. Всё не так -
Их окатило сплином и морозом.
Старик певец, без грима и гримас,
Пел свой романс старинными словами...
О, пойте, пойте женщинам романс!
Они быть некрасивыми устали.
Пелюстки старовинного романсу. Ліна Костенко
Той клавесин і плакав, і плескав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.
Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де, наче солов’ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.
Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними
С подачи Елены Войнаровской:
http://stihi.ru/diary/sonya4/2011-03-03