Вона насправді холодна і лукава,
Вона насправді самотня і сумна,
Вона насправді ніколи не кохала,
Вона насправді зовсім не Весна.
У неї погляд зовсім не веселий,
У неї очі глибоко пусті.
Із нею світ далеко не рожевий
І сонця промені її не золоті.
І те кохання, що вона приносить,
Лиш копія самого почуття.
Вона взамін нічого не попросить,
Лише візьме маленьку крихточку життя.
Маленьку крихту, яка живить серце,
Яка в душі найбільша і одна.
Вона це зробить, вона забере все це,
Дістане все з самісінького дна.
І ти віддаш, ти будеш вірити омані,
Ти будеш в очі їй дивитися крізь пил.
Ти будеш в очі ті дивитися лукаві
І відчувати, що немає більше сил.
Вона піде, вона тебе залише.
Та що взяла, тобі не поверне.
Вона листа прощального не пише,
А непомітно просто мовчки йде.
І ніби сонце в небі також сяє,
І її подих ще в повітрі мерехтить.
Та щось не так, щось серце не пускає,
Щось там всередині нестерпно так болить.
І ти стоїш одна в пустому світі,
Там де для тебе місця вже нема.
Їй вистачило лиш одної миті,
Щоб ти назавжди залишилася сама.
Вона прийде, вона ще повернеться,
Щоб нагадати хворе почуття.
І знов піде, і знову обірветься,
Маленька крихточка твого життя.
І кожен рік, куди б ти не тікала,
Ти будеш зустрічатися одна,
З тією, яку колись завжди чекала,
Яку та ніжно звала ти Весна.
5/березня/2008р.