Моїм рідним присвячується...
Десь за обрієм, за небокраєм,
У полоні вишневих садків...
В тім селі, що здавалося раєм
І де чути малиновий дзвін...
Я, босоніж , в пшеницю пірнала,
Райські яблучка, щоб скоштувать.
В очі сонечку , так, зазирала!
Щоб там щастя своє упізнать.
Там живуть мої рідні і близькі.
Там, моя дорогая рідня.
Там дитяча і юна доріжка,
Мою долю, в косу заплела.
Там криниця, з якої матуся,
Дзвін-водицю у спрагу пила.
Там, стежина, якою бабуся,
Жати жито у поле пішла.
І там чути чар-спів на світанку,
Що відлунням летить в небеса.
І там липовім цвітом, на ганку,
Напувала дитячі вуста...
Десь за обрієм, за небокраєм,
У полоні вишневих садків,
Усе те, що здавалося раєм,
Зберігаю у серці своїм.
Наталія Максименко.
30.01.2009 р.