не забудь мене збудити завтра,
коли на тій горі від світла
місто, що не бачить захід
спостерігатиме схід сонця зблизька.
схід нескінченних довгих вулиць,
гармоній вікон і птахів антен,
перемикнеш канал - пропустиш, не почуєш
новин про те, що настав день
коли все можна і всім наплювать
на правила, на етикет, мораль,
всі все покинули, усі летять
в те місто, в ту найблищу даль
де сонце не сховається ніколи,
де тільки раз побачиш його схід
лиш не забудь збудити, прошу, молю,
щоб бачити як сходить вічний лід...
від того льоду змерзли мої руки
збуди мене, забудьмо усі муки...
17.03.2011 Львів