Будую Храма з міцніших літер,
нехай не кам'яний, та не гірш.
Ні землетрус, ні шалений вітер
не розхитають кремезний вірш.
Слова підігнані мов цеглини
в доладні, вправні, рівні рядки.
По них де-інде блищать перлини,
та лиш ховають вони дірки.
Й з даху лунає тріль солов'їна,
але ж на банях живуть круки...
Стають поезії щільним муром;
скрізь візерунки; а щоб мій храм
ніколи не виглядав похмурим,
яскравих жартів до фарб додам!
Не богові присвятив свій храм я --
а музам іншим, і музи ті:
Натхнення, Щирість, іще Кохання,--
єдині справжні лише святі.
Тут мої мрії, мої вагання,
у шати вставлені золоті.