Мы собирались в путь бездумно и беспечно.
Надвинулась гроза.Мы выехали в ночь.
Платаны у дорог в молчаньи стыли вечном.
И грянула гроза - и всё умчалось прочь!
Ослепшими на миг мы врезались в потёмки.
Машину повело. Мы потеряли путь.
А лес, дневной порой приветливый и звонкий,
Явил нам в темноте всю дьявольскую суть.
Я думала в тот миг - привет моей гордыне.
Мы выехали в ночь. Нам не видать пути.
Вся жизнь моя была лишь ночью воробьиной.
Смиренно ничего я не могла снести.
О, как мне прожилось и сколько уместилось!
И всё в меня вошло, как корни вглубь земли.
Но что такое жизнь? То, что само случилось?
А может быть лишь то, что мы свершить смогли?
Елена Войнаровская: литературный дневник
Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.
Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.
Притихлі явори стояли безшелесно.
І зблиснула гроза - як вихопила ніж!
Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму.
Машину повело, і ми згубили шлях.
Усі мої ліси, удень такі привітні,
схрестилися вночі із небом на шаблях.
Я думала в ту мить: привіт моїй гордині.
Ми виїхали в ніч. Дороги не видать.
Було моє життя - як ночі горобині.
Нічого у житті не вміла переждать.
О, як мені жилось і як мені страждалось!
І як мені навіки взнаки воно далось!
А що таке життя? чи те, що переждалось?
Чи все-таки життя - це те, що відбулось?
Ліна Костенко