Загнанний життєвим циклом, ти на край землі заліз,
З того краю робиш похил и летиш собі униз.
Та тебе підхопить вітер, ти опинишся тоді
Серед тих, що свого часу так, як ти, були в біді.
Там засяють тобі зорі, там заквітнуть тобі ружі,
Посміхнуться тобі разом…Добрі, милі, небайдужі.
Це, напевно, може статись… Може статись не з тобою.
То й лети собі у прірву…в морок і до зла, і гною.