Весняний вечір...
свіжий дощ...
вбачаєш силуети
Ти не художник
але зараз ти б малював портрети
Її очей жагучий погляд
Не передать словами...
І оживають знов в душі
минулі серця рани
А губи ці...
Колись в вісні
до них ти дторкався...
сон обірвався...
в самоті,вночі...
зорями лиш милувався...
Яка ж Вона?
коли ж Вона
себе дасть розгадати?
Губи медові на папір
не вдасться передати...
Яка ж Вона?
Коли ж Вона
Себе дасть змалювати?
Хоч знаєш ти,
що все житя
Її потрет у серці будеш ти тримати