Моряче,в серці туги не держи !
Від бризок ти чи від сльози утерся ?
Ти хвилям синім краще розкажи,
Як обіцяла,що діждеться з рейсу...
Повідай їм,неситим до штормів,
Як оп’янив тебе цілунок перший,
А ти її усеж-таки зумів
Зробить своєю до початку рейсу !
Віднині вже навік вона твоя !
Та тільки вік у моряка недовгий...
За горизонт сховалася земля,
Не прийде вже земля нам на підмогу...
А вітер дме,і певно,буде шторм:
Таким благеньким стало раптом судно.
Ми гори хвиль стрічаємо чолом:
І тільки так ! А там нехай що буде...
А там нехай – зелена глибина,
Як глиб очей коханої дівчини;
Й ропа в горлянку замісто вина;
І спокій дна,де врешті-решт спочинем !
Тому докіль ти ще не на краю,
І хвилі не зійшлись над головою,
Розказуй їм про дівчину свою,
Яка чекає вдома самотою...
І,може статись,в вирішальну мить,
Коли ковтнеш зверх порції водиці,
Й подумаєш:»Мені уже не жить...»---
Підкине хвиля й полетиш,як птиця..!
Ти полетиш наперекір штормам,
Мов корабель по морю --- піднебессям,
До дівчини,яку ти вибрав сам,
Й зробив своєю до початку рейсу..!