Не печаль свої чудові очі,
В них і так вже налилось вино,
Чом являєшся мені щоночі,
Якщо мав забути вже давно?
Я на мить не ворушу губами,
Щоби звуком не збудити слів.
Можна я побуду трохи з Вами
Тут навшпиньки коло Вас присів?
Чом така проймає мене туга,
Коли рясно квітнуть вже сади?
Ця весна у мене,мабуть, друга,
Як душа розпочала цвісти.