Я - досконале, хоча й чорне, правильної форми.
Несу я смерть, розбите щастя, спокій забираю.
Літаю сліпо, напролом, без крил, як у ві сні -
… і, не важливо, хто вже вигадав мене…
Свій перший та останній літ, я здійснюю до раю.
Та байдуже мені: хто, і з якою ціллю
В гармату покладе ядро, немов дитину в люльку?
Заюшиться червоною водою, запалає біллю,
Лице, з душею ворога, розчавить грізна зброя – кулька.
Без страху я, та й сліз ви не побачите моїх ніколи.
Я – без бажань, без помсти та без компромісів.
Можливо, я дурне, не навчене.. та зась мені до школи,
Людські безумства що у головах – нехай летять до бісів.
Що мури ваші, та бійці хоробрі, схожі на спартанців?
Вони змуровані, щоб я колись їх розгромило!
Коли прокинетесь від сну, збудившись рано-вранці,
Розплавте термінатора-ядро,
Забудьте принцип його дії, та для душі придбайте мило!
Поет ХХ сторіччя 05 04 2011
фото з інтернету